У рубриці «Художник місяця» – розповідь про українського живописця, майстра художнього текстилю, члена Національної Спілки художників України, члена Національної Асоціації Митців, лауреата Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка ДЗЮБЕНКА ВОЛОДИМИРА СТЕПАНОВИЧА (1942-2012).
Народився Володимир Дзюбенко у смт.Червоноармійськ, нині Пулини Житомирської обл. Батьків, які не визнали радянську владу навіть після Другої світової війни, вислали до Сибіру. Умови проживання там були жахливі і маленький Володя сильно захворів. Врятувало хлопчину те, що родичам із Житомира вдалося забрати його до себе. Майже три роки він пролежав у туберкульозно-кістковому санаторії, обмежений у просторі і спілкуванні. Тут, у лікарні, Володя починає малювати, створюючи на папері свій особливий казковий світ дитячих мрій і фантазій. Згодом йому пощастило зустріти небайдужих людей, які підтримали його талант і допомогли повірити в себе.
Після закінчення Червоноармійської середньої школи Володимир Дзюбенко навчається у Решетилівському училищі килимарства, з 1965 по 1969 – у Харківському художньому училищі, з 1969 по 1974 – у Харківському художньо-промисловому інституті. Митець багато і плідно працював, створюючи як живописні полотна, так і гобелени. Брав участь у чисельних всеукраїнських і міжнародних виставках та мав багато персональних, зокрема, і в Пархомівському художньому музеї. Його роботи зберігаються у музеях України і приватних колекціях України та за кордоном.
Проживши більше тридцяти років у Харкові, Володимир Дзюбенко у 2003 році повернувся до рідного Полісся. Разом з художниками-земляками створили «Пулинське земляцтво», яке об’єднало багато творчих особистостей родом з Червоноармійська. У 2005 році члени земляцтва заснували картинну галерею «Пулинські барви». У 2006 році за сприяння В.Дзюбенка сталася ще одна важлива подія в житті міста: у Червоноармійській школі мистецтв відкрився художній відділ.
Живопис Дзюбенка неповторний і не схожий ні на який інший, він пронизаний ліричністю, філософською споглядальністю, любов’ю до людей і своєї країни. Твори художника серед розмаїття сільських тем виділяються своєю мовою, медитаційним характером розповіді. Свій стиль митець називав «сільським романтизмом», поетично переосмислюючи побутову тему, підносячи своїх героїв у світ краси і мрії, величі воістину біблійного буття. Його герої вслуховуються в себе і ведуть бесіду з Богом, в основному на порозі вічності, де старість – пора осмислення, переоцінки життєвих цінностей, пора мудрості. Улюблений час зображення, дослідником якого є художник, як і вік персонажів – надвечір’я, його світло, тепло прогрітої сонцем землі.
У колористичній палітрі митця, де улюбленим є зелений колір – насичений, глибокий, поєдналося батьківське, праслов’янське, древлянське і козацько-степове. Колір є основним компонентом композиції його картин, монументальних за характером, адже наслідує кращі зразки вітчизняного і світового мистецтва – ікону, картини епохи Відродження.
Володимир Степанович Дзюбенко подарував Пархомівському художньому музею три своїх роботи: чисті, душевно щемливі, дуже зворушливі, пронизані глибокою ностальгією за дитинством полотна «Коли наближається вечір» і «Святі гості» та сповнену тепла і щирості, самозаглиблення і легкого смутку картину «Моя весна». У своїх творах художник не виписує конкретні риси обличчя своїх героїв. Узагальнюючи образи, автор дає можливість глядачеві зануритися у простір картини і уявити себе, свої рідних чи то босоногим хлопчиною, чи літніми батьками, чи лагідною бабусею.
