Пархомівський художній музей ім. П. Ф. Луньова продовжує знайомити своїх онлайн-відвідувачів з художниками, роботи яких знаходяться в його колекції.
Сьогодні розповімо про творчість німецьких митців Ганса та Леа Грундігів, творчий шлях яких припав на буремні 30-і роки ХХ ст.
Питання взаємовідносин образотворчого мистецтва та ідеології Німеччини як ніколи гостро постало у ХХ ст. Після встановлення диктатури націонал-соціалістів в країні була випрацьована особлива політика щодо мистецтва взагалі та образотворчого мистецтва зокрема, яка мала на меті чітко визначити його місце і призначення в новій державі. Так народилося явище під назвою «Мистецтво Третього Рейху». В цей період усі сфери мистецтва підлягали жорсткій цензурі, що суттєво збіднювало духовну культуру країни.
Живопис і графіка Німеччини також були загнаними у жорсткі рамки: перевага віддавалась романтизму, зображенню сільського устрою і побуту країни. Усі будь-які інші направлення, чи то кубізм, експресіонізм і т. п. були проголошені «дегеративним мистецтвом» і піддавалися жорсткій критиці.
Великий тиск з боку держави змушував багатьох мистецьких діячів емігрувати до інших країн. У художників, які залишилися, зароджувався протест, спрямований проти війни та фашизму.
Яскравим прикладом цього є творчість подружжя Ганса та Леа Грундігів, роботи яких присвячені самовідданій героїчній боротьбі німецького народу проти встановленого режиму.
Ганс Грундіг (19.02.1901, Дрезден -11.09.1958, Дрезден) відомий як живописець, графік і педагог, професор і ректор Вищої школи образотворчих мистецтв у Дрездені. Він є яскравим представником пізнього експресіонізму. У 1926 році закінчив дрезденську Академію мистецтв. В 1930 році за його участі в Дрездені була створена «Асоціація революційних художників Німеччини», що об’єднувала молодих художників. 1934 року, з приходом до влади нацистів, йому було заборонено займатися художньою діяльністю. Він був двічі заарештований – у 1936 і 1938 роках, а потім направлений до концентраційного табору Заксенхаузен (1940-1944). Але, не дивлячись на заборону, в період з 1933 по 1939 рік Грундіг створив кращі свої твори.
У його творчості раніше звучали переважно трагічні ноти, що виражені у циклах графічних робіт, спрямованих проти фашизму. Твори останніх років Ганса Грундіга вже набувають нових рис. Поряд із зображенням трагічних сюжетів у картинах цього художника, направлених проти небезпеки атомної війни, звучать мотиви віри в людину та красу реального життя.
Леа Грундіг (23.03.1906 Дрезден -10.10.1971 Середземне море) відома як графік, ілюстратор, педагог, професор Всесвітньої школи образотворчих мистецтв у Дрездені.
Творчість художниці завжди грунтувалася на спостереженні за сучасними подіями: спочатку вона переймалася соціальним становищем робочого класу, пізніше документувала жахи Голокосту.
Леа Грундіг віддавала перевагу паперу, працюючи переважно у чорних і сірих тонах. Вона зображувала своїх персонажів у соціальному та психологічному контексті, який відображував убогість і труднощі бідняків, що працюють. У ранні роки нацизму вона створила серію офортів, що зображують «тисячу страхів, передчуття загибелі, арешт переслідуваних, нелюдяність та боротьбу з нею кращих представників людства». Художниця використовувала кожний аркуш для «нападок» на фашизм, для викриття безумства, дурості та сліпоти.
У 1938 році мисткиню за її діяльність було заарештовано, а в 1939 році вона емігрувала до Палестини. На батьківщину змогла повернутися лише у 1949 році. За своє життя вона створила близько 4200 робіт, в яких і по сьогоднішній день відчувається мужній та протестуючий голос художниці.
У колекції Пархомівського художнього музею знаходиться 7 робіт Леа та Ганса Грундігів: «Діти, що грають у розстріл» (1934 р.), «Чорні труни» (1932 р.), «Забастовка» (1932 р.), «Молодий робітник» (1930 р.), «Страйк» (1932 р.), «Борись проти атомної смерті» (1957 р.), «Борись проти атомної смерті» (1958 р.). Створені художниками аркуші передають ідеї боротьби за мир, протест проти пригнічення людини та нагадування, що не можна забувати про жахіття минулого, а ще – як захищати та не втратити свободу, яка дісталася людству надто дорогою ціною.
