Вчора, 24 липня, Православна церква України згадувала святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба (у хрещенні – Роман і Давид).
Борис і Гліб, молодші сини Володимира Святославича, стали одними з перших святих, яких канонізувала руська православна церква. Після смерті їхнього батька в 1015 році вони обидва були підступно вбиті своїм старшим братом Святополком (прізвисько Окаянний, «як Каїн», «братовбивця») у боротьбі за Київський великокняжий престол. У результаті чотирирічної війни Святополк був переможений іншим своїм молодшим братом Ярославом (Мудрим). Ймовірно, що саме за Ярослава, який посів Київський престол, й була розпочата перша спроба канонізувати двох братів. Тоді ж складаються і перші оповідання про їх загибель. У Вишгороді з’являється місцевий культ Бориса і Гліба. Перенесення мощів святих братів до нового храму синами Ярослава 20 травня 1072 року вважається моментом їхньої остаточної канонізації. Дати пам’яті про них, 24 липня, а пізніше і 2 травня (день другого перенесення мощів у 1115 році), стають руськими православними святами. Спочатку святих князів шанували як цілителів, але незабаром Борис і Гліб стають заступниками всіх руських князів як їхні святі родичі.
Святих Бориса і Гліба зображують як разом, так і окремо. Спільне зображення підкреслює їхню братерську любов і спільну долю, спільну мученицьку смерть, а окремі – їхню індивідуальність та роль кожного в історії.
У колекції Пархомівського художнього музею зберігається ікона ХІХ ст. «Святий князь Гліб». На золоченому фоні і зеленому поземі зображена фронтальна ростова фігура благовірного князя-страстотерпця. Погляд святого спрямований дещо вбік від глядача. Одягнений Гліб у князівський одяг: зелений хітон (або сорочка-тільник) із золотавим опліччям, передником і подольником, червоний князівський плащ-корзно, декорований орнаментом із золотого шиття, і з хутряним коміром. На голові – князівський головний убір; на ногах – золотаве взуття.
Зображення святого благовірного дещо об’ємне. Тут немає тієї площинності, яка властива іконопису раннього періоду. Під м’якими, але виразними, висвітленими інокп’ю бганками одягу, які надають визначений ритм і рух іконі, вимальовується фігура святого. У правій піднятій руці святий Гліб тримає золотий хрест – символ усіх страстотерпців, який зі зброї ганебної страти стає знаменням духовної перемоги. Ліва його рука тримає опущений вістрям до землі меч – це знак смирення, а ще меч за часів Русі був символом князівської влади, військової сили та могутності статусу.
