17 березня за новоюліанським календарем ми вшановуємо одного з найулюбленіших християнських святих – преподобного Олексія, до основного імені якого долучилося ще одне ім’я – людина Божа. Сказання про цього святого, про його життя відомі всім християнським літературам.
Народився праведник у Римі наприкінці ІV ст. у заможній та благочестивій родині патриціїв Євфиміана й Аглаїди (або Агласеї). Події, пов’язані з його життям, відбувалися за правління римських імператорів, братів-співправителів Аркадія (347-408) і Гонорія (395-423) і за папи Інокентія І. Прекрасно вихованому й освіченому синові батьки готували блискуче майбутнє. Олексій був заручений з дівчиною царського роду, але, одержимий прагненням до християнського подвигу, він в день свого весілля, залишившись наодинці з молодою, віддає їй обручку зі словами: «Візьми і збережи, і так буде меж нами Бог до тієї пори, як він зволить». Таємно залишивши Рим, він йде до Едеси Месопотамської вклонитися нерукотворному образу Ісуса Христа і починає свій багаторічний подвиг добровільної убогості: роздавши усе, що мав, у руб’ї разом з жебраками годується він милостинею і молиться під дверима церкви Св. Богородиці. Святість його розкриває паламар. Через 17 років, ставши всіма шанованим, Олексій намагається утекти від людського поклоніння, але волею долі знову опиняється у Римі, у будинку своїх батьків. Не впізнаний ніким, доживає він останні 17 років життя, харчуючись разом з іншими жебраками від щедрот батьків, із християнською смиренністю переносячи знущання й образи власних слуг. Лише після смерті святого стає відомо, що невпізнаним у будинку 17 років перебував зниклий і оплакуваний син і чоловік.
На іконі ХІХ ст. «Олексій людина Божа» (дерево, золочення, темпера, 22х17,4) із колекції Пархомівського художнього музею ім. П.Ф.Луньова ми спостерігаємо досить чітку лаконічну іконографію. На золоченому із рельєфним рослинним орнаментом тлі та високому оливкового кольору поземі зображена ростова фронтальна фігура святого Олексія. На ньому темно-зеленої вохри недовгі хітон і гіматій, які рясно прописані золотим асістом. Руки святого складені на грудях – знак благоговіння, смирення і покаяння. У нього довге розпущене коричневе волосся і недовга рідка борідка. Досить витончено з використанням пробілів прописані схудле тіло і тонкі риси обличчя преподобного. Навколо голови Олексія – викарбуваний німб із променями. Над ним – на рожево-блакитних небесах – ми бачимо поясне зображення Христа Вседержителя у рожевому хітоні і синьому гіматії. Усе зображення завершує золочене рельєфне поле із коричневою опушшю (опуш – це обрамлення ікони, яке символізує кордон, що відокремлює земну реальність від небесної).
Святий Олексій не був монахом, але за аскетичне і подвижницьке життя Церква шанує його як преподобного. До образу цього святого віряни звертаються із проханнями про позбавлення від гріху сріблолюбства та прихильності до зайвих мирських благ, а також у бажанні позбавитися страху перед життєвими випробуваннями і смиренному прийнятті складних змін у житті.